PSR та ESC
Про дві найпопулярніших абревіятури трансферного літа
Упродовж кількох тижнів роботу трансферного ринку супроводжували брехливі скиглення Енцо Марески. Тренер “Челсі” без упину розповідав, що це зла Премʼєр-Ліга змушує його скромний клуб продавати власних вихованців. Водночас, він робив вигляд, що не помічає кілька десятків футболістів, яких той таки скромний клуб накупив на мільярд фунтів за два роки із новими власниками на чолі. “Челсі” є лідером за витратами за всю історію АПЛ, однак внесок теперішніх керманичів вже складає третину від загальної суми. Й на відміну від попередників, у Тода Бьолі та компанії немає спортивних результатів, що виправдовували б такі щедрі інвестиції. Результатів, що принесли б щось й до бюджету клубу, який поки що лише роздувається завдяки зарплатам новоприбулих талантів. І це те, за що навіть не Мареска, а його боси хочуть перекласти відповідальність на інших. Ніби це Премʼєр-Ліга давала їм поради щодо кількости трансферів та сум, які треба платити.
Якщо за щось Лізі й можна дорікнути, то радше за те, що не поклала край цій вакханалії раніше. Та й сталося це тільки тому, що свого часу парламентський комітет лагідно поцікавився у Річарда Скадамора, чи не вийде так, що прибутки від нового, рекордного телевізійного контракту не розтринькають знову на зарплати футболістів. Депутати і преса й надалі піднімали ці питання, та коли стало зрозуміло, що уряд сам може взятися за регулювання, Лізі нічого не залишалося як діяти. Але навіть коли у 2013-му клуби голосували за впровадження Profit and Sustainability Rules (PSR), шість проголосували проти, а “Редінг” утримався.
“Редінг”. Який символізм! PSR зʼявився зокрема й для того, щоб захистити такі клуби, як “Редінг”. Клуби, що прагнули залишитися в АПЛ (або повернутися туди) будь-якою ціною. Якраз у “Редінгу” це призвело до катастрофічних наслідків.
Серед тих, хто тоді голосував проти, можна побачити клуби, що були власністю багатих дядечок (“Фулем”) або ж цілої країни (“Ман Сіті”). Що спонукало проголосувати так само “Астон Вілла”, “Вест Бром”, “Свонзі” та “Саутгемптон”? ВБА та “Свонзі” принципово заявили, що оскільки в них збалансовані бюджети, їм такі правила не потрібні. “Саутгемптон” виступав проти фінансової регуляції ще коли був у Чемпіоншипі й не мав наміру міняти позицію. Бірмінгемці ж вважали, що ці правила зафіксують статус-кво й не даватимуть змоги іншим приєднатися до еліти, навіть якщо у власників буде бажання витрачати заради цього сотні мільйонів фунтів.
Цікаво, що “Арсенал”, МЮ, “Ліверпуль” і “Тоттнем” обʼєднали тоді зусилля, щоб лобіювати значно жорсткіші правила, бо вважали, що PSR “не заходить достатньо далеко”. Вони стверджували (прозорий натяк на “Челсі” та “Ман Сіті”), що слід заборонити власникам клубів покривати операційні витрати із власної кишені.
У “Челсі”, до речі, спочатку теж збиралися голосувати проти, але лондонців “заспокоїло”, що PSR дозволятиме збитки на рівні 105 мільйонів фунтів за три сезони.
Донедавна клубам вдавалося уникати серйозних покарань за порушення PSR, але у минулому сезоні очки зняли з “Евертона” та “Форест”. Навряд чи щось могло так заохотити усіх інших навести лад у справах, як подібні прецеденти. Звісно, що робили це з використанням усіх можливих обʼїздок. Одна з них якраз і полягає в тому, що продаж вихованця клубу є чистим прибутком. Тож “Челсі” так наполегливо виштовхував за двері Конора Ґаллаґера й Трево Чалобу. Фінансові правила АПЛ “змушують” продавати вихованців лише тих, хто досі наштовхується у коридорах на людей, які стверджують, що теж є гравцями цієї команди, лише тих, хто досі затято шукає відповідь на запитання: “А хто на першій базі?”
Ще однією особливістю цього трансферного літа була поява чималої кількости іноземних гравців у другому дивізіоні. Країна, що вісім років тому щасливо проголосувала за Brexit, продовжує тягнути клятих іноземців до своїх футбольних клубів. Як таке може бути? Чому навіть у Чемпіоншипі можуть собі дозволити запрошувати футболістів з усіх усюд?
До пояснення невдовзі дійдемо, але спочатку слід згадати, що з грудня 2020-го британський уряд суттєво обмежив можливості клубів запрошувати іноземців. Для того, щоб отримати Governing Body Endorsement (GBE) й відповідно дозвіл на роботу в Британії, футболіст, якому виповнився 21 рік, мав отримати 15 залікових балів за шістьма критеріями: ● матчі за збірну;
● відсоток ігрового часу в чемпіонаті, з якого він переходить;
● відсоток ігрового часу в континентальних турнірах;
● підсумкове місце клубу, з якого переходить гравець;
● підсумок виступу клубу в континентальних турнірах;
● чемпіонат, з якого переходить футболіст.
Усі національні чемпіонати поділили на кілька категорій і вийшло так, що запросити когось із турніру четвертої або пʼятої категорії було нелегко насамперед клубам Футбольної Ліги.
Тож поступово вже звиклі до пошуків по всьому світу клуби дедалі активніше скаржилися на ці обмеження. Найголосніше це робила Премʼєр-Ліга. Зрештою, після консультацій усіх зацікавлених сторін, минулого літа у трансферному лексиконі зʼявилася нова абревіятура. ESC - Elite Significant Contribution. Тобто клуб міг тепер запросити гравця, котрий здатен зробити “вагомий внесок”, навіть із чемпіонату пʼятої категорії. Звичайно ж, розробили й критерії, за якими можна “впізнати” такого футболіста:
● мінімум один офіційний матч за національну збірну або збірну будь-якої вікової категорії. Йдеться про збірні, що у рейтингу ФІФА займають місця з першого до пʼятдесятого;
● мінімум пʼять офіційних матчів, якщо збірна у рейтингу нижче пʼятдесятої позиції;
● мінімум один матч у дорослому чи юнацькому континентальному турнірі;
● мінімум пʼять матчів у дорослому чи юнацькому національному чемпіонаті.
Остання вимога стосується лише чемпіонатів перших пʼяти категорій (український зараз має четверту, але у цій класифікації зміни відбуваються щороку). Із країни з чемпіонатом шостої категорії можна потрапити до англійського клубу тільки через збірну.
У кожному дивізіоні є ліміт на ESC-гравців. У АПЛ та Чемпіоншипі - чотири футболісти, у Лізі 1 та Лізі 2 - два. Однак, щоб активувати цю квоту по максимуму, клуби повинні виконати вимогу, що стосується місцевих футболістів (England Qualified Players). Аби отримати право заповнити усі місця ESC цього літа, мінімальний відсоток ігрового часу для англійських футболістів у сезоні 2023/24 мав бути - 35. Трьох (й відповідно одного у Л1 та Л2) могли заявити клуби із показником 30%. Двох - 25%, одного - 20%.
Але клуби із відсотком меншим за 35 все ж можуть заробити додатковий слот, якщо мають у складі трьох гравців, що за останні три сезони провели на полі мінімум 45 хвилин у офіційному матчі збірної Англії (те саме стосується збірних U21 та U20).
У яких турнірах підраховують ігровий час для англійських футболістів? Для елітного дивізіону це сама АПЛ, турніри під егідою УЄФА, матчі Кубка Англії від чвертьфіналу й далі, півфінали та фінал Кубка Ліги. Клуби Футбольної Ліги можуть враховувати ще пʼятий раунд Кубка та чвертьфінал Кубка Ліги.
Цей сезон є лише другим із ESC квотами, але надалі враховуватимуть ігровий час за три сезони, що передують трансферному вікну. До підрахунків не включатимуть чотири матчі з найбільшою та найменшою кількістю хвилин для кожного англійського футболіста. Й також братимуть до уваги причини, через які гравець пропускав матчі.
І ще нюанс. Після одного сезону футболіст може перейти зі статусу ESC до GEB й звільнити місце у цій квоті. Якби ці калькуляції доручили Гомеру Сімпсону, він би сказав: I hope I didn’t brain my damage.