1
“Альдосіві” - “Сентраль Кордоба” 0:0
Чекати довелося недовго. Вже на 20-й хвилині голкіпер гостей Алан Аґерре всівся на газон й зажадав виходу лікарів. Улюблений трюк воротарів аргентинського чемпіонату швидко знадобився у першому ж матчі Клаусури. За хвилину до цього гравці “Альдосіві” двічі небезпечно пробили (удар Серраґо Аґерре парирував, Джані влучив у стійку), тож Алан відчув, що потрібна павза. Й поки йому нібито надавали допомогу, Омар Де Феліппе зібрав гравців “Сентраля” й дав інструкції, що допомогли скоригувати дії насамперед без мʼяча.
До цієї “вимушеної” зупинки “Альдосіві” виглядав цікавіше, господарі досить непогано вели свої атаки. Вочевидь команда була налаштована продовжити успішну серію, що почалася у попередньому турнірі після зміни тренера. Після призначення Марьяно Чарлієра “Альдосіві” виграв чотири матчі, один закінчив внічию, й лише у двох поступився. До цього у них було лише два очки після девʼяти турів.
Попри старт нового турніру, аргентинські клуби міцно привʼязані до результатів не лише кількамісячної давнини. Дві команди, що вилетять (якщо, звісно, виліт знову не скасують посеред сезону, як це було торік), визначають за двома різними таблицями. Одна — за цей календарний рік, інша — знамениті promedios (середній бал за три останніх роки). У обох таблицях “Альдосіві” не так вже й далеко від небезпеки, тож треба продовжувати набирати очки, щонайменше за графіком семи заключних турів Апертури.
Й матч проти команди, що більше могла думати про зустріч із “Серро Ларґо” в Копа Судамерикана, виглядав хорошою нагодою взяти максимум очок. Одначе, навіть якщо гравці “Сентраля” не були достатньо налаштовані у перші двадцять хвилин, хитрість Аґерре допомогла сконцентруватися. Після розмови з тренером гості захищалися компактніше, впевнено заважали суперникові, й “Альдосіві” раптом втратив усі свої привабливі риси, загруз у боротьбі й не загрожував воротам Аґерре аж до останніх хвилин матчу. У “Сентраля” навіть була краща нагода вразити ворота, але 44-річний Хорхе Карранса впорався з ударом головою Абасії.
“Альдосіві” слід навчитися не втрачати настільки легко провідну нитку. У півзахисті та атаці у Чарлієра є футболісти здатні комбінувати й вони це демонстрували, поки Аґерре не вдався до перевіреного засобу.
P.S. У “Альдосіві” дебютував у першій команді 19-річний півзахисник Мартін Ґарсія. Треба за ним постежити.
2
“Ташерес” - “Сан-Лоренсо” 1:2
Чекати довелося недовго. Власне після нульової нічиєї у стартовому матчі зволікання із взяттям воріт у другому могло б вже здатися поганим тоном. Тож Алексіс Куежо забив на третій хвилині. У цьому епізоді, щоправда, попри майстерний завершальний удар, була ще й інша складова.
Повʼязана вона з проблемами команди з Кордоби. Дієго Кокка втік із “Ташереса” напередодні, так і не провівши жодного офіційного матчу. Тренера не влаштувало, що усі трансферні обіцянки так обіцянками й залишилися. Потрібно було терміново шукати “пожежника”. Когось менш перебірливого. Упродовж сімдесяти двох годин розшукали та переконали прийняти команду Карлоса Тевеса.
Але й він залишався заручником кадрової ситуації, особливо у захисті. Куежо вийшов на ударну позицію після помилки Хуана Родрігеса, який на фініші Апертури пропустив кілька матчів через травму й може не зʼявився б на полі, якби від своєї, ще серйознішої травми, повністю відновився б Матіас Каталан. До того ж на лівому фланзі захисту змушений був грати номінальний правий захисник Аугусто Шотт.
Помилок та втрат мʼяча у “Ташереса” вистачало у перші півгодини й, може, потужніший опонент покарав би за них відчутніше, але у СЛ своя історія та свої якщо не проблеми, то принаймні труднощі. Даміан Ажуде, екс-наставник молодіжної команди, лише починає свою роботу на чолі першої й багато що потрібно налагодити. Бо як і “Ташересу” сподіватися на щедрі трансфери “Сан-Лоренсо” цієї зими (аргентинської) не доводиться. Власне вибір Ажуде теж на це натякає. У першій команді вже є кілька добре йому знайомих футболістів. Зокрема у стартовому складі були захисники Еліас Баес (20 років) та Есекьєль Еррера (22) і хавбек Іґнасіо Перуссі (20), а на заміну вийшли 18-річний Бранко Салінарді та 21-річний Даніель Еррера.
Після швидко пропущеного мʼяча “Ташерес”, ось що дивно, не брав “воротарську павзу”. Господарі потроху додавали завдяки зміщенням у центр Луїса Секейри. “Бебело” Рейносо більше опинявся на фланзі, де міг задіяти свою магічну ліву. (Історія Емануеля Рейносо, вихованця “Ташереса”, який повернувся цьогоріч додому, заслуговує окремої розповіді). Коли до їхніх зусиль додалися ще й спроби іншого майстра роботи з мʼячем, Рубена Ботти, господарі навіть зрівняли рахунок ще до перерви.
Другий тайм був рівним, без великої кількости моментів, тож автогол Хуана Портійї став для “Ташереса” особливо прикрим ударом. Якщо із promedios у команди із Кордоби все гаразд, у річній таблиці вони передостанні, із відривом лише у чотири очки від “Сан-Мартіна”.
3
“Росаріо Сентраль” - “Ґодой Крус” 1:1
Чекати довелося вісімнадцять років. У червні 2007-го вихованець “Росаріо Сентраль” Анхель Ді Марія поїхав до “Бенфіки”. Тоді він ще навіть не був чемпіоном світу Ю20. Турнір у Канаді стартував за два тижні після останнього на той момент матчу “Фідео” за рідний клуб. Зараз він повернувся додому уквітчаний титулами, зі сльозами, що може викликати тільки подібне повернення, тільки рідні кольори та стадіон, повний таких саме фанатів цього клубу, як і він сам.
Відео підготовлене AFA до повернення Ді Марії зробили на найвищому, тобто звичному аргентинському рівні креативности. Перед матчем його показали на стадіоні й це додало емоцій і без цього надзвичайно емоційній миті. Й з цими емоціями потрібно було впоратися обом командам.
“Ґодой Крус” це зробив краще. Бо ідола гравці гостей бачили тільки до стартового свистка. Потім він перетворився на опонента, якого потрібно зупинити, й підопічні Естебана Соларі ніяких потур Ді Марії не давали. Він отримував по ногах так само, як у будь-якому іншому чемпіонаті чи турнірі, в яких грав упродовж цих вісімнадцяти років. Однак й окрім нього “Ґодой Крус” мав зупинити команду, що зараз є однією з найцікавіших у аргентинському чемпіонаті, команду, до якої, окрім Фідео, приєднався (в оренду) ще й Алехо Веліс.
Тож пресинг гостей був спрямований не на одного конкретного футболіста, “Ґодой Крус” досить впевнено нейтралізовував суперника, якому в Апертурі програв на своєму полі 0:3. Господарі ж натомість, підсвідомо чи ні, шукали Анхеля може трохи більше, аніж потрібно. Принаймні Іґнасіо Малькорра, який був диригентом гри “Сентраля” упродовж кількох років, не мав відчутного впливу на гру. Сам Ді Марія іноді теж прагнув завершити епізод красиво й героїчно, навіть якщо обставини цьому не сприяли.
Емоції, мабуть, взяли гору й над суддями. Пабло Довало вигадав пенальті, ВАР не втрутився, й Ді Марія забив у день свого повернення. Трохи крутькувато, тобто на звичному аргентинському рівні, день ніби складався ідеально, попри те, що гра “Сентраля” від ідеалу була далекою. Вилучення Даніеля Барреа на першій компенсованій хвилині це наче підтверджувало. Ще й сталося це за кілька секунд після того, як він пробив у перекладину (другий такий удар гостей за гру, у першому таймі, теж у компенсований час, ледь не забив Аусменді).
Все виглядало так, що єдиною хмаринкою на чистому святковому небі “Сентраля” буде пошкодження Ді Марії, через яке він мав залишити поле. Аж раптом довелося згадати про інше повернення. Лука Мартінес Дупуй у згаданому січневому матчі цих команд виходив на заміну ще як гравець “Росаріо Сентраль”. Вже за кілька днів він перейшов до команди з Мендоси й це був його перший поєдинок проти команди, за яку він зіграв 76 матчів у чемпіонаті (у Ді Марії зараз 35). На пʼятій компенсованій хвилині мексиканець навісив зі штрафного, господарі проґавили Вісенте Пожжі й матч закінчився або зовсім неочікувано, або саме так, як мав би закінчитися без втручання арбітра.
4
“Уракан” - “Бельґрано” 0:3
Скільки треба чекати? Коли саме стане зрозуміло, чи це день такий був невдалий, чи на вчорашню й вчорашні результати вже розраховувати не варто? Якби ж відповіді на ці запитання можна було б отримувати легко й просто, щоб уникнути зайвих ілюзій, щоб не втрачати сон та апетит, щоб не тортурувати себе знову й знову. Але тоді це була б інша країна, інший чемпіонат. Тоді б всі просто споживали продукт у вигляді футбольного матчу й присягали б на “вірність” організаціям за тридевʼять земель, що належать “інвесторам”, які живуть у чорта на рогах. Ні, може, колись такі “благодійники” влізуть й до Аргентини, але поки що з покоління в покоління передається не лише відданість клубу, а й невротична схильність до страхів, перебільшень, розчарувань і буває, що вистачає кількох хвилин, щоб занепасти духом, дозволити душі по вінця наповнитися цинізмом.
Тому для вболівальників “Уракана” усі ці запитання стали актуальними вже на четвертій хвилині, коли Франко Хара відкрив рахунок. Бо у минулому турнірі “Уракан” дійшов до фіналу, поступився в ньому команді, яка нічого до цього не вигравала, і зараз потрібно було оцінити не лише здатність Globo тримати рівень результатів (адже у Копа Судамерикана свою групу виграли напрочуд впевнено), а й тримати рівень командної гри, що ці результати забезпечував.
І матч проти “Бельґрано” перетворився на очікування таких сигналів, очікування дедалі більше нервове, коли все переважно зводилося до ударів здалеку, що не надто турбували гостей. Аж раптом, ніби зовсім з іншого матчу, розкішний розіграш штрафного, із витонченою каліграфією передач. Але Мільхевич пробив у перекладину.
І коли вже у другому таймі Селаражан красивим ударом подвоїв перевагу “Бельґрано”, контраст такої ефективної реалізації із потугами господарів був промовистим. Навіть коли “Уракан” заробив пенальті, нехай і на останній хвилині основного часу, Секейра й тоді пробив у стійку. Одинадцятиметровий у інші ворота, реалізований Пассеріні, додав запитань, відповідей на які поки що немає.
5
“Расинг” - “Барракас Сентраль” 0:1
Яким же нестерпним є це очікування. Коли хвилинами крутять відео, вишукують щось у епізоді, що стався за хвилину до твого голу. Увесь стадіон щойно відітхнув із полегшенням. Адріан Мартінес виправився за невикористаний ще на пʼятнадцятій хвилині шанс. Нехай довелося чекати аж пʼятої компенсованої у другому таймі, однак “Расинг” здолав спротив непоступливого, добре організованого суперника, який увесь матч намагався позбавити господарів ритму, енергії, темпу й сам нічого особливого не створював.
Гол Мартінеса також перекреслював спогад про момент Сантьяґо Соларі — удар у перекладину з шести метрів, коли воротар вже не міг завадити. Та комбінація була чи не найкращою у “Расинга” за увесь матч, коли завдяки злагодженості й вчасним передачам вдалося пройти міцно оборону гостей. До матчу в Авежанеді у господарів ще не було жодної перемоги в першому турі, й бомбардир команди Ґуставо Костаса приніс її “Академії”.
Чи ні? Бо ВАР продовжує пошуки. Що вони там хочуть знайти? Офсайд? Так його ніби ж немає. Але лінії потрібно намалювати, підтвердити, що положення поза грою не було. Тож потрібно чекати. Нестерпно, але ще зовсім трохи. Мартінес забив за лічені секунди до фінального свистка. Зараз все підтвердять.
Але замість цього Ніколас Ламоліна йде дивитися повтори. І справа зовсім не у офсайді. Ця атака “Расинга” починалася з кутового “Барракас”. І коли Факундо Бруера намагався пробити по воротах, його зачепив… Адріан Мартінес. Саме це тепер дивиться Ламоліна. І нестерпне очікування закінчується призначенням пенальті у ворота “Расинга”.
Костас втратив контроль й був вилучений. Родріго Інсуа, син тренера “Барракас Сентраль”, щосили пробив під перекладину. “Расинг” програв матч, який за кілька хвилин до цього виграв завдяки удару Мартінеса.
Пристрасть, з якою проживає кожен матч своєї команди Ґуставо Костас, накладає відбиток на сприйняття гри “Расинга”. Але у цьому конкретному випадку ми були свідками холоднокровного, безжального й водночас правильного використання відео. І якими би емоційними не були ці заключні хвилини, яким би несправедливим не здавалося це рішення Костасу, “Расингу” особливо у другому таймі бракувало комбінацій справді високого рівня. Самого лише емоційного тиску, “бажання перемогти” було замало. Якби все вимірювалося виключно цим бажанням (при всій ефемерності цього поняття), то команді Костаса не було б рівних. У Апертурі у “Расинга” були матчі виграні мінімально, проте у деяких із них (як, наприклад, вдома проти “Сентраль Кордоба”) моментів вистачило б на пʼять-шість забитих мʼячів.
Зараз звісно теж можна вказати на шанси Мартінеса та Соларі у першому таймі, але “Расинг” може грати краще та ефективніше. Якщо тільки це не той самий випадок, що й з “Ураканом”.
6
“Сармьєнто” - “Індепендьєнте” 2:2
Часу чекати немає. Коли в обох таблицях, що визначають, хто вилітає, твоя команда не так вже й далеко від останнього місця, кадрові рішення мають бути максимально точними. Ще й в межах доволі скромного бюджету. Чотири роки “Сармьєнто” балансує на потрібній відстані від зони вильоту, набирає достатньо очок, щоб не повернутися до другого дивізіону, й це перебування в еліті вже стало найдовшим в історії клубу.
Склад щосезону формують за незмінним принципом: ветерани з досвідом на найвищому рівні, власні вихованці та орендовані у заможніших клубів молоді футболісти. У такому випадку в будь-якій країні важливо, що саме ти отримуєш від кожної категорії. Чи ветерани вже настільки “спрацьовані”, що користь буде мінімальною, чи вони ще здатні й повести за собою і справді допомогти на полі? Чи орендовані футболісти вже готові довести своє право на бути невідʼємною частиною цього дивізіону? Від відповідей на ці запитання залежить, яку саме команду другої половини таблиці отримаєш на виході.
У матчі стартового туру “Сармьєнто” був оптимальною версією такої команди. У центрі захисту заправляли 40-річний Хуан Інсаурральде та 38-річний Факундо Ронкаґлія. У середній лінії напрочуд збалансовану гру демонстрував орендований у “Рівера” 21-річний Еліан Хіменес.
Ще одна, не згадана вище категорія, гравці середнього віку, що йдуть до “Сармьєнто” в оренду через брак ігрової практики, представлена в атаці. Сантьяго Родрігес зіграв в Апертурі за “Архентінос Жуніорс” 171 хвилину, Хоакін Ардаїс — 42 у чемпіонаті та Кубку.
Саме Ардаїс відкрив рахунок у матчі після пасу Хіменес. Еліан відібрав мʼяч у центрі, в епізоді, що якнайкраще характеризував дії команд у першому таймі. “Сармьєнто” чітко розумів коли, де і як слід пресингувати, “Індепендьєнте” виглядав млявим, інертним та безідейним. Завжди дивно бачити команду Хуліо Ваккарі саме такою, тож розкішна атака вже на першій хвилині другого тайму натякнула, що розмова у перерві була серйозною й гравці “Інде” тренера почули. Тут вже “Сармьєнто” потрібні були впертість та наполегливість, щоб не випасти з гри. Гол всюдисущого Хіменеса підкреслив, що господарям це вдалося. І те, як він вчасно зʼявився біля штрафного, як майстерно пробив з льоту, додало позитивних вражень й від самого футболіста, й від команди Хавʼєра Санґінетті.
У трьох попередніх турнірах “Сармьєнто” зіграв внічию 24 матчі із 68-ми. Цифра, може, не надто вражає, але у контексті потреб клубу ці результати, особливо якщо йдеться про втрачену перевагу, мають важливе значення, бо не дозволяють піднятися вище, почуватися спокійніше. Гол Феліпе Лойоли на 83-й хвилині означав, що у цьому році “Сармьєнто” виграв у чемпіонаті лише двічі. Який тут може бути спокій.
7
“Індепендьєнте Рівадавья” - “Ньюеллс” 1:2
Почекати потрібно було трохи більше року. Герой сезону-2023, парагвайський форвард Алекс Арсе, повернувся до Мендоси, навіть попри те, що в еквадорському ЛДУ нормально забивав у чемпіонаті (29 мʼячів у 41 матчі), і ще чотири додав у Лібертадорес. Але бажання повернутися переважило. “Хочу, щоб мій син народився у Мендосі”, — заявив Арсе й полестив, мабуть, не лише шанувальникам ІР, а й усім мешканцям цього чудового міста, за кого б вони не вболівали.
Шанс забити Арсе мав вже на шостій хвилині, однак Вільямс Барласіна із ударом парагвайця впорався. Цей голкіпер зʼявився у стартовому складі через “проблеми зі шлунком” у Кейлора Наваса. Фани “Ньюеллс” добре знали, що Навас домовлявся про перехід до мексиканського “Пумас”, і, зрозуміло, не йняли віри такому поясненню. А надію, яку їм залишив Барласіна раннім сейвом, зникла згодом, коли голкіпер серйозно помилився після удару головою Шейко Студера.
У першому таймі господарі взагалі виглядали згуртованіше, частіше розігрували мʼяч у позиційному нападі. У “Ньюеллс” були спроби відповісти, та все ж здебільшого ритм гри визначала команда Альфредо Берті.
Не дивно, що після перерви гості змінили ставлення, прагнули більше пресингувати та більше комбінувати. Реакція “Індепендьєнте” означала, що матч ставав ще цікавішим, з обопільними загрозами. У цьому обміні атаками важливою ставала філігранна точність передач. І кому як не Еверу Банезі її демонструвати. Асистент арбітра, щоправда, за епізодом не встиг й зафіксував офсайд у Лусіано Еррери, який після вишуканого пасу Банеги до штрафного асистував Карлосу Ґонсалесу, проте ВАР швидко все виправив.
Навіть після вилучення Маурісіо Кардішо “Індепендьєнте” не відмовився від спроб грати на перемогу. І пропустив контратаку на 88-й хвилині. Банега не схибив й це означало, що Ді Марія був не єдиним вболівальником команди з Росаріо, який відзначився в цьому турі.
P.S. Clasico Rosarino відбудеться на стадіоні “Сентраля” у шостому турі.
8
“Архентінос Жуніорс” - “Бока Жуніорс” 0:0
Скільки саме потрібно чекати? Щоб одна команда, схильна до комбінаційної гри, що може бути справді видовищною, упіймала цю гру попри спротив суперника. Щоб інша, схильна останнім часом до рішень навпомацки, нарешті знайшла тренера, що працюватиме більше кількох місяців й надасть її грі хоч якоїсь стабільности.
Цей матч навряд чи міг стати одкровенням, якщо говорити про “Боку”. На спектакль ніхто й не сподівався, але ж хіба це забагато, очікувати не лише дисциплінованої біганини за суперником? Так, Мігель Анхель Руссо це тренер, котрий може послідовно, поступово створити команду, що боротиметься за титули, й краса може навіть бути побічним продуктом цього процесу. Але на самому початку, принаймні у цьому матчі, є лише ось це. Старанне пересування із однією метою — заважати супернику.
“Архентінос” дійсно намагався вхопити свою звичну гармонію, однак на високому рівні матч провів хіба що Фатторі. Усі інші, насамперед ті, хто мав би вирішувати долю епізодів у штрафному майданчику, не дотягували до ідеалу, зупинялися на півдорозі й зрештою у другому таймі не було жодного удару у площину воріт “Боки”, попри усе кружляння господарів біля штрафного Xeneize. Як буває у таких випадках, “Бока” могла навіть поцупити три очки, але удар Мерентьєля після виходу сам-на-сам, нелогічний, погано виконаний, віддзеркалив стан усієї команди.
9
“Рівер Плейт” - “Платенсе” 3:1
Скільки треба чекати, щоб після повернення тренера, який виграв із цією командою безліч титулів, все стало б “як колись”?
Відповідь на це запитання чекають відтоді, як “Муньєко” знову очолив “Рівер”. Проте матч із “Платенсе” нагадав не про повернення, а про втрати.
Гру команди Марсело Ґашардо мали б вести Ечеверрі та Мастантуоно. І не було б тоді підстав зітхати, позіхати й думати, як же “Ріверу” не вистачає “десятки”. Натомість, реалії є зовсім іншими. Обох забрали пихаті бариги, або не здатні, попри свою “велич”, виховати гравців для цієї ролі, або готові продати такого гравця й навіть не дати йому шансу в своїй команді. Тож “Ріверу” залишається шукати мелодію для зовсім іншого ансамблю. Ні, у ньому теж вистачає кваліфікованих виконавців, однак це все одно не той формат. І найближчим часом важко буде уникати думок про те, як воно повинно бути, навіть якщо гра “Рівера” набуде чіткіших обрисів й не буде такою ж фрагментарною, як у цій зустрічі.
Бо Колідьйо справді добре відкрився й красиво пробив вже на сьомій хвилині. Бо Максі Салас у своєму дебютному матчі виклався за трьох, а коли забив, відсвяткував, як це колись робив інший Салас, Марсело, легендарний чилійський форвард, який виграв у складі “Рівера” чотири чемпіонати.
І навіть цей жест новачка “Рівера” сповнював не лише ностальгією…
“Платенсе” залишився без дуету тренерів, що привів команду до неймовірного, неочікуваного чемпіонства. І попри це команда робила все, щоб бути гідною звання чинного чемпіона Аргентини. Із усвідомленням власних обмежень, із грою, що побудована зокрема із розумінням цих вад, однак завжди із бажанням прийняти виклик, не дати суперникові спокою, знайти й використати свої шанси. Власне це вдалося зробити у першому таймі, бо другий гол “Рівера” був наслідком контрвипаду після невдало розіграного штрафного гостей.
Вже після матчу, коли ще агресивніший підхід “Платенсе” у другому таймі ледь не призвів до ще одного голу, навіть можна було обережно припустити, що Кілі Ґонсалес міг би не починати із трьома центральними захисниками. 4-4-2 другої половини справді мали привабливіший вигляд. Або точніше тридцяти хвилин другої половини. Адже після вилучення Маркоса Портішо “Платенсе” важко було розраховувати бодай на нічию. Розважливим контролем мʼяча “Рівер” регулював темп гри й забив у контратаці гол, що надав остаточному рахунку значно приємнішого присмаку. Гра “Рівера” горенила значно більше, аніж може здатися.